Після такого старту від молодої студії, яка складається з тридцяти осіб, я б на місці японців не на жарт почав би нервуватися. Французи з двох ніг увірвалися на, здавалося б, святу землю jrpg і показали як можна ще більше урізноманітнити геймплей покрокових боїв. Я б не сказав, що це щось кардинально нове та оригінальне в геймдеві, але такий мікс з ігрових механік я ще не зустрічав.

Сюжет гри розвивається дуже стрімко. Ми учасники чергової експедиції до невідомих земель ціллю якої є знищити загадкову художницю, яка кожен рік пише на камені нове число і всі люди цього віку миттєво вмирають. Чому чергова? Та тому, що це вже, приблизно, 67-а спроба, а живим звідти ще не повертався ніхто. Якщо перші експедиції складалися з цілих флотилій, то тепер охочих збирається зовсім не багато, бо людей залишилося дуже мало, а погоджуються на авантюру лише ті, кому жити залишилося найменше. Щоб не вдаватися в подробиці з можливими спойлерами - це одна з тих небагатьох ігор, яка лише одним прологом змогла довести мене до сліз. Місцями буде здаватися, що історія повністю передбачувана і Вам з самого початку все зрозуміло, але та кількість твістів, що буде потім повністю переверне Вашу уяву. Особливо це відчувається в режимі “Нова гра+”, коли вже знаєш хто, що, як, куди і звідки. Короче, це той випадок, де краще “один раз побачити, ніж 100 разів почути”. Рівень драми максимальний.

А тепер до найцікавішого, що є в цій грі. Геймплей в нас покрокова тактика, але незвичайна, а з QTE елементами. Що це таке? На відміну від класичних покрокових боїв типу Persona, де ми просто обираємо дію та ціль, тут потрібно вчасно натискати потрібні кнопки під час кастування, щоб ще більше їх посилити. Це якщо говорити про атаку. Захист в грі реалізований ще цікавіше. Під час ходу противника потрібно так само в потрібний момент натискати клавіші для того, щоб не отримувати шкоди. Всього є 4 типи ухилянь: штраф 17к грн, Тиса, інститут, троє дітей додж, парирування, стрибок і градієнт-додж. Два останні супроводжуються окремими анімаціями ворогів і тому є ситуативними та більш простими. А ось додж та пері - основа захисту. Додж простіше, оскільки має більше вікно для реакції, але ніяк не винагороджується на відміну від пері. Пері - найскладніше, що є в грі, оскільки використовувати його потрібно чітко в потрібний момент, а комбінації босів варіюються від 1 до 20+ ударів за один хід з різними таймінгами. Тут навіть маестро Міядзакі взявся б за голову вчити мувсети деяких босів. Але пері добре винагороджується, особливо в перших двох актах гри. За кожне пері з комбінації отримуєш очко мани для абілок, а за пері всієї серії наноситься контрудар. Особисто для мене, головною проблемою парирування були навіть не різні таймінги босів, а саме їх візуальна модель. Часто ворог це “незрозуміле щось”, який має абстрактну форму якоїсь фігури і побачити момент атаки в таких неможливо. В такі моменти на допомогу приходить звук. Більшість таких ворогів мають специфічні звуки перед або під час атаки, які допомагають в парируванні. Іноді доводилося просто закривати очі, щоб ніякі дії на екрані не відволікали від ритму. Якщо в тій же Персоні або Брамі під час ходу противника можна сходити чайок заварити чи сміття винести, то в Експедиції потрібна максимальна концентрація, оскільки я дуже сумніваюся, що гру вийде просто “зафейсролити” навіть на найнижчій складності.

Активних персонажів на полі бою може бути не більше трьох. У разі смерті основної групи можна продовжити бій за тих, хто залишився у запасі. Кожен персонаж має якісь свої певні особливості та унікальну механіку на яку потрібно опиратися під час комбінацій. Якісь персонажі мають кращу синергію між собою, а якісь гірше, але комбінувати їх можна по різному в залежності до вразливостей конкретних босів. Прокачка і розвиток здійснюється у кілька етапів. Найперше - це дерево навичок, яке існує в більшості ігор. Вбиваємо ворогів, отримуємо експу, качаємо різні скіли. Паралельно з цим за рівні отримуємо очки для покращення статів (хп, атака, захист, шанс на критичну шкоду, тощо). Зброя крім звичайного рівня шкоди має ще множники, які залежать від тих самих статів. Короче, все як у Міядзакі. Ну і найскладніше у прокачуванні - піктоси та люміни. Піктоси розкидані по всьому світі. Це щось типу талісманів, які дозволяють відкривати додаткові пасивні навички в окремого персонажа. Щоб “встановити” одну або декілька пасивок потрібні “пусті місця” для них - люміна. Люміну можна знайти в локаціях, купити в торговців, отримати з босів або квестів. Чим більше лічильник люміни на конкретному персонажі, тим більше пасивок можна додати. Саме це є основою білдів в “ендгеймі”. За допомогою цього можна зробити з персонажа або “танка”, або імбу, яка буде ваншотити будь-якого боса.

Візуальна частина - моя повага. Якщо Вас ще не нудить від “схожості” ігор на UE5, то локації викличуть захоплення. Якщо присіпатися, то можна помітити “безкоштовні” ассети, але стиль і антураж нівелюють це відчуття повністю. Відмічу ще доволі чималий бестіарій, хоча розробники іноді балуються “реюзом” тих чи інших босів по кілька разів, але різними по статам. Цікаво пояснили і “лорно” обґрунтували прапори (аналог вогнища з ДС) і різні допоміжні елементи під час дослідження карти. Музикальний супровід це тупо супер-мега-ультра-гіга топ. Про що говорити, якщо я весь їх OST вже кілька днів слухаю на репіті.

Контенту в грі вистачає. Вона не така вже і маленька, але задушити або набриднути не встигає. Сюжет проходиться доволі швидко, кілька сайд квестів, кілька міні ігор по типу смуги перешкод і тенісу, щоб отримати купальники (косметичні елементи). А для самих емоційно нестабільних, по законах класичних jrpg, є кілька наглухо відбитих “ендгейм” босів, які легко і доступно розкажуть хто тут головний. На таких можна натрапити під час проходження сюжету, але, особисто я, не рекомендую витрачати на них останні нервові клітини, а просто запам’ятати їх геолокацію і повернутися після закінчення сюжету. Замість цього пропоную заромансити когось з персонажів. Боліти буде так само, але тут хоча б шанс на успіх є.

До мінусів можу віднести тільки два моменти: відсутність карти локацій і відсутність журналу завдань. Реально важко з моїм топографічним кретинізмом бродити лабіринтами в пошуках артефактів або шукати, який сайд квест я виконую, а який виконав випадково раніше. В Міядзакі ці два моменти необов’язково було копіювати. Ну ще б фаст тревел по всьому світі, але то я вже мовчу, бо і так багато хочу від життя. Лайфхак: в локаціях головна сюжетна дорога майже завжди якось підсвічується чи виділяється ліхтарями або вогниками.

У підсумку скажу, що цьому проєкту вдалося сильно вразити мене у всіх аспектах. Я вже давно не покладаю на нові релізи завищені очікування, щоб потім не розчаровуватися, але до останнього мене не покидала думка, що це буде чергова мобільна дрочильня з купою циферок, автоматизацією і всяке таке. Зараз же можу сказати, що це сильний представник на GOTY. Чому? Достатньо оригінальна історія з сильними твістами, шикарна постанова кадру та і світ в цілому, цікавий мікс з ігрових механік, не ремейк/ремастер, не сиквел/приквел/франшиза, молода студія. Ось який продукт можуть створити кілька креативних людей з обмеженим бюджетом у відкритому плаванні і, саме головне, без тиску і контролю видавця. Хто знає, можливо у майбутньому у jrpg з’явиться прямий конкурент у вигляді frpg.

Історія про чувака, якого життя опускало безліч разів лицем в унітаз, але він пив воду і зміг вижити… ну або не зміг.

Проєкт був анонсований задовго і періодично підігрівався різними чутками, тому зрозуміло, що очікування були занадто високими. Думаю, можна пропустити момент з релізом і тими декількома багами. Cyberpunk 2077 – масштабна гра, тому CDPR намагалися зосередити в ній максимум того, що вони вміли на той час. Так, в ній було (для когось залишилося) багато мінусів, але плюсів, на мою думку, значно більше.

З самого початку нас зустрічає світ, технічний прогрес якого сягнув вже якогось неймовірного рівня. Найт-сіті – місто антиутопія. Вражаючий мегаполіс сповнений життя, барви якого змінюються від дивовижних неонових хмарочосів до брудних закутків «Псарні». Місто, де панує класова нерівність. Місто, де люди, занадто одержимі модифікаціями тіла, втрачають свою людську подобу та зв’язок з реальним світом. Світ, де корпорації виграли війну за владу.

Сюжет – це те, що треба бачити. Ну от чесно. Можливо, пролог буде здаватися комусь дещо клішовим, занадто драматичним. Однак, він задає той ритм та наратив, що буде супроводжувати всю гру. Від початку і до самого кінця, гра усім своїм єством показує, що не все так просто в цьому житті і не завжди отримуєш те, чого прагнеш. Разом з другорядними арками та персонажами (до яких повернемося пізніше) здається, що я дивлюся якийсь дорогий і відомий серіал. Тут тобі і продажний мер, і таксист, що працює для душі, і рокери під речовинами, і повії-бунтарі, і праведні детективи, і розмовляючий пістолет, і старенька (але ще огого) власниця бару, що може всипати на горіхи, та чого тут тільки нема. Спочатку ти не розумієш, як це все може поєднуватися в одну картину, а в кінці ти не уявляєш цей витвір мистецтва без одного з цих «кольорів». А місії з флешбеками Джонатана Сріблясторукого – це ж просто відрив башки. Я хоч і недовго, але пожив у тілі справжньої рок зірки з блек-джеком і… тими самими. Мрія дитинства №415 здійснилася. Ну і філософський кінець. Пардон, кінцівки. Так, їх тут декілька, на будь-який смак. І так, з ними, також, все не так просто. В кожної із них є своя ціна, яку треба заплатити.

Геймплей тут простий та незамислуватий. Береш собі потужного пєстіка і йдеш стріляти ворогів пачками направо і наліво. Ще є там всякі цікаві дробіки, гвинтівки, кулемети ну і інше вогнестрільне залізяччя. Куди цікавіше бігати з клинками, ножами, ділдаками, або ще краще, руками Богомола і розривати на шмаття всякий корпоратський непотріб. Є різні гілки прокачування, спрямовані під конкретний стиль гри. Також, добре прокачені таланти стануть у нагоді в майбутньому: відкриють шорткат в завданні, додаткова репліка в діалогах, авторитет. Є ще нетранівські штуки. Ну типу місцевий хакер. Незамінна річ для стелс проходження. Також, є можливість встановлення різних кіберімплантів (ну ми ж в кіберпанку чи як?) типу подвійного стрибка, збільшення захисту/атаки, резісти, тощо. Короче механік тут достобіса, але в них необов’язково розбиратися, можна просто грати, а там якось воно буде.

Непристойно величезна кількість усіляких нотаток, аудізаписів, повідомлень, дзвінків, знахідок та подібних матеріалів, що точну кількість, мабуть, самі розробники не знають. Ну «проджекти» не були б собою, якби не залишили купу пасхалок. Тому в різних локаціях Найт-сіті можна зустріти згадування про Гаррі Поттера, відьмака, бетмена, блейдраннера, брейкінг бед, гта, Кодзіму, матрицю разом з іншими персонажами Кіану Рівза, та багато інших. І, що важливо, їх хочеться читати/слухати/переглядати усі. Вони органічно вливаються в атмосферу і допомагають пізнати цей великий світ. Також, окрема подяка за відсилку на український Крим.

Неймовірно харизматичні персонажі. Ві – протагоніст, який несе в собі тягар важкого минулого та прагне знайти своє місце у жорстокому світі. Джуді Альварез – розумна, як зграя математиків, тру хацкер-анархіст з високим почуттям справедливості. Дівчина – привілея. Готовий пройти гру знову, тільки за жіночого персонажа, лише для того, щоб розглянути усі її татуюваня. Панам Палмер – бунтарка із вибуховим характером, кочівниця в минулому, сповнена відваги та вірності своїм друзям. Ох ці сцени, коли вона йде попереду, то мені аж жити хочеться. Бо шо? Правильно, жінка без жопи - то як село без церкви. Джоні Сільверхенд – легендарний роцк-музикант, трішки революціонер, наш внутрішній демон, котрий постійно кидає виклики. Чесно, заберіть назад того Оскара в Ді Капріо і віддайте Кіану Рівзу, бо те, що він зробив з цим персонажем – це щось неймовірне! Я навіть не можу підібрати відповідний синонімічний ряд, холестерин підскочив. Ну і звичайно Джекі… Чумба, легенда Найт-сіті у вищій лізі, назавжди в серденьку.

Спочатку не міг зрозуміти, чому розробники не зробили гру від третього лиця з такою великою кількістю кастомізацій для персонажа, але потім дійшов висновку, що, можливо, причина – діалоги. Вони тут живі та максимально витончені. Щось подібне я зустрічав, мабуть, тільки у третьому Відьмаку, але тут краще. Ці безшовні кат-сцени неймовірної краси, ліричні тенори з оксамитовими тембрами англійського озвучування та неонові кольори нічного Найт-сіті, безперечно, створюють дикий антураж. Краще можна було б уявити лише з повною українською локалізацією і щирою лайкою.

DLC, окрім нової сюжетної гілки, принесло зміни буквально у всьому і зробило з гри ту саму цукерку, якою вона мала бути з самого початку. Особливо приємним стало внесення балансу до нетраннівського білду, бо раніше, коли я проходив, це була якась імба. Сподіваюся, що білду самурая, також, внесли трохи фіксу, а не лише красивих бруталіті насипали. Сюжет – окрема відзнака, на рівні з основною грою, можливо навіть і краще. Конфлікт інтересів, висока мета, збитий моральний компас – все це тут є. Ідріс Ельба занадто добре підійшов на цю роль. Якщо кінцівки основної частини були зрозумілі та дещо передбачувані, то в длц все інакше. Після закінчення усіх їх довелося витратити чимало часу, щоб виділити саме ту, яка влаштовує та зворушує найбільше. Концерт в готелі вже неодноразово передивлявся на ютубі. OST в стилі бондіани шикарно вписується та підкреслює посил сюжету. Ну і звичайно те, чого так довго просили люди (спойлер) – щасливий фінал для основної частини. А чи дійсно він «щасливий»?

Cyberpunk 2077 – сюжет, драма, катарсис. Суворий, жорстокий та несправедливий світ, котрий не пробачає помилок. Якщо прагнеш грати у вищій лізі – будь готовий робити вибір між поганим та жахливим. Безперечно, одна з кращих ігор сьогодення. Так, нехай це не повноцінна rpg, так, не рахуючи декількох моментів, гра досить лінійна, але та кількість роботи, яку зробили розробники, викликає лише захоплення та перекриває усі дрібні недоліки. Один з найбільш детальніших міст у ігровій індустрії, де днями можна кататися і робити селфі у фоторежимі. Можу сказати точно, як тільки колись оновлю стареньку пекарню, то одразу перепройду гру, щоб там з цими променями всякими модними і на ультра налаштуваннях.